[PHENOMENA] {MILITARIA-SOCIUM} Kharakternyk - Характерники

Про пластунов все должно быть слышали, но знамо ли нам о характериниках?

В детстве один мой дядька, козацкий был малый весь такой с соответствующей почти внешностью, все уши мне проговорил о Сечи, козаках, известных личностях и пластунах.

Но термин "характерник" стал мне известен только сейчас.

На выходные увидел программу по СТБ про них - офигел ... после расформирования Сечи - масса козаков служила во многих войсках Мира, эти характерники стали пластунами. Были и на Русско-Японской войне и именно они пошли туда куда не смогли регулярные войская Российской Империи, были и в Канаде, были и в Англо-Бурской войне.

Вообщем как обычно Украина экспортировала таланты.

http://kharakternyk.in.ua/

Характерник (химородник) - назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник - своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І.Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником.

Поява серед козаків чаклунів була спричинена залежністю успіху чи невдачі бойових дій тих часів від погодних умов. Сильний дощ міг зволожити порох, що робило козаків з їх вогнепальною зброєю беззахисними перед кіннотою суперника; у той же час, такий дощ перед боєм міг швидко перетворити бойовисько на багно, в якому грузла важкоозброєна кіннота суперника. Чаклуни-"облакопрогонители" допомагали козакам взаємодіяти з погодними умовами. Уперше чаклуни масово були застосовані козацькими воєначальниками під час оборони Голтви від польського війська в квітні 1938: "Тисячами посадили на валах людей, гармату розложили на шанці, сотнями обсадили башти і брами, по високих дахах розсадили чарівниць і чарівників, аби слідили звідти і чинили замовлення на добру стрільбу, повітрє і огонь" - згадує капелан польського війська Окольський. Багато хто з сучасників зазначає наявність козацьких чаклунів і чаклунок і у війську Богдана Хмельницького.

Мне больше нравится назва - khymorodnyk - так как исконь.

не моё, но очень интересно

Несколько лет назад смотрел фильм "Черная рада" (по одноименной повести П. Кулиша) так вот там, на мой взгляд, неплохо показан образ казака-характерника. Этот персонаж не демонстрирует сверхспособностей вроде суперсилы, магии, колдовства и тому подобное. Он обладает намного более важным качеством. Каким именно лучше всего объяснить, если приведу выдержки из книги В.П. Супруненко "Запорожская вольница".

Мешай дело с весельем.....
"Со смеха люди бывают", - утверждали бывалые сечевики. И не просто ко всякому ремеслу и делу способные трудяги - а лихие рубаки, выносливые пехотинцы, смекалистые разведчики. По разным признакам набирали опытные старшины запорожцев в штурмовые отряды, диверсионные группы, морские команды. В числе достоинств учитывалась и способность "юморить", шуткой поддержать товарищей, попавших в беду, острым забористым словцом "переломить" безнадежную ситуацию. Вообще о запорожцах в народе сложилось мнение, как о людях, не знающих уныния, в полном смысле слова шутя преодолевающих невзгоды. Деды в плавневых селах рассказывали внукам о казацкой старине: "Запорожцы долго жили и весело. На войну было идут с радостью и смешками, а с войны возвращаются с музыкой и песнями".....
Одним смехом, как известно, сыт не будешь, однако душу отведешь и товарищей подбодришь. А кто людей веселит, за того и громада стоит. Во всяком случае, среди казаков балагуры, шутники, которые умели поражать врага с отвагой и весельем, были в особом почете. Часто свой искрометный юмор запорожцы демонстрировали, принимая послов, выпроваживая почетных гостей, отвечая вельможам. Многие иностранцы отмечали, что казацкие "речи и вымыслы остры и большею частью на насмешку похожи". Письменные послания сечевиков порою пестрят издевками, розыгрышами, насмешливыми намеками. После рейда в Крым Сирко отправил крымскому хану письмо, в котором писал: "Если же пребывание наше немного обеспокоило вас, то это оттого, что казаки, происходя не от одной матери, имеют также различные нравы и обычаи: иной стрелял вправо, другой влево, третий просто, - только все попадали в цель". Репинские запорожцы, которые надрывают животы, сочиняя письмо турецкому султану, стали олицетворением украинского характера вообще.
"Характерной чертой малоросса служит прирожденная насмешливость, которая не покидает его и в наиболее тяжелые минуты, - утверждал один автор в брошюре "Украина и украинцы", изданной в Москве в 1918 году. - Эта черта характера просматривается даже в детях, когда послушаешь их меткие прозвища и шутки, которыми они награждают друг друга, послушаешь и поневоле засмеешься". Другой исследователь украинского быта в связи с этим указывал: "Малоросс не только насмехается над другими, но и над самим собой, невзирая иногда на чрезвычайно грустное свое положение". И в подтверждение этого приводил исторический случай, когда за какую-то провину царь приказал высечь казацких старшин. Во время жестокой порки те перемаргивались и кивали на плети: "А что, панове, добрий подарок для наших дружин будет?"
Запорожец умел и плач в радость обращать; по любому самому прискорбному поводу он не ныл, а надсаживал бока смехом - в веселый час ему не только порка, но и даже смерть была не страшна. Рассказывали про одного смельчака, который во время казни, когда его сажали на кол, насмехался над палачом: "Криво, пан, лезет - прямее загоняй, прямее!"
Смех - насущная природная потребность запорожца. Как глоток воды или кусок хлеба. Сначала это был щит, впоследствии же он превратился в знамя. Стяг этот развевается до сих пор по обеим берегам Днепра..."

Если говорить о психологическом состоянии в бою, то можно выделить две основные крайности. Первая характерна для восточной психотехники. Это состояние "незамутненного зеркала" или "поверхность озера", когда сознание свободное от эмоций и желаний интуитивно реагирует на ситуацию. Вторая была характерна для древнегерманской (и не только) традиции. Это берсеркерство - неконтролируемая (или относительно контролируемая) ярость. Огромный выброс эмоций и желаний сконцентрированных на уничтожение врага. Но конечно есть и другие варианты. Одним из таких является состояние которое лучше всего охарактеризовать словами величайшего боксера конца 20 века Роя Джонса: "Бой для меня - это веселая игра". Если человек даже в серьезном бою (сложной жизненной ситуации) не теряет веселья и чувства юмора, он получает возможность действовать расслабленно и ненапряженно, творчески и непредсказуемо. Поскольку не столько стемится к собственно победному результату, сколько получает положительные эмоции от самого процесса преодоления противника или проблемы. В таком состоянии бой не будет требовать безэмоционального сознания или сознания разрываемого бешенством, сознание останется таким же, как если бы вы играли в любимую игру (где важен сам процесс, доставляющий массу положительных эмоций). Но, возможно, такого состояния на практике добиться труднее, чем двух предыдущих, поскольку в этом случае необходимо определенное отношение к жизни и смерти, к успехам и неудачам, а главное, к самому себе и другим людям.

Интересная тема

Всем интересующимся данной темой(благо,на данном форуме таких,как я погляжу,немало) рекомендую книгу "Воспитание казака характерника" автора А.Н.Труш,где подробно описаны методы воспитания железного,непоколебимого духа

Кстати,когда московские войска в 1775 пришли на Сечь,именно характерники призывали принять бой,в отличие от духовенства и др.,которые умоляли запорожцев " не проливати християнської крові"

В книге Новицкого о преданиях Запорожья приводятся следующие строки:
"Запорожець пiдняв руки i пiймав ядро. "Ось бач, каже, який гостинець! Ну тепер, каже, глянь на острiв: шо там?" Глянув царь, аж турок сам себе руба, сам на себе пiдняв руку i пiшов потоптом. Пiднялась велика курява, а потiм стихло. "Дивись тепер" - каже запорожець. Глянув царь, аж нема нi одного живого турка, порубали самi себе...""

Про запорожского кошевого Григория Сагайдочного говорили :"його ні куля не брала, ні шабля не рубала. Він такий був, що із води виходив сухим, а з вогню мокрим. Він знав усі броди і чаклунські засоби. Одне слово, він був знаючим чоловіком".Славу характерника имел и фастовский полковник Семен Палий

Хотелось бы пока остановиться на образе атамана и характерника Ивана Сирко.Уж очень личность интересная

Життя цієї людини оповите легендами. Іван Дмитрович Сірко (близько 1610 – 1680), славетний кошовий отаман Запорозької Січі уособлював, мабуть, як ніхто з когорти визначних українських полководців XVII століття, лицарську вдачу. Військовий і політичний український діяч, до самої смерті, обирався січовиками кошовим отаманом, тому й цілком справедливо вважався найуспішнішим оборонцем українського народу. Найбільших лаврів він здобув у боротьбі з турками і кримськими татарами. Прискіпливо підрахував кількість перемог Сірка (за жодної поразки їх набралося 55!) визначний дослідник Запорозької Січі Дмитро Яворницький.

Дванадцять разів Запорозька Січ обирала Івана Дмитровича Сірка кошовим отаманом. За кількасотрічне існування Січі жоден кошовий отаман не зажив такої любові й шани серед січового товариства. Україна – Лівобережна, Правобережна, Слобожанщина – в 60-70-ті роки XVII ст. не знала людини, яка б могла зрівнятися популярністю з Іваном Сірком. Загальне визнання й безмежну вдячність сучасників набула тоді очолена Іваном Сірком героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарських орд, що загрожували геноцидом українському народові. Запорозький витязь ставив найпершою й найголовнішою метою кожного походу врятування бранців із полону, визволення невільників, що конали в тяжкому рабстві у султанській Туреччині та Кримському ханстві. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність і відвага поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі.

Відзначаючи ці якості, треба б наголосити й на суто людських рисах характеру Івана Дмитровича: розважливий і мудрий, демократичний, він був до аскетизму скромним у побуті й глибоко віруючим. На Січі жив у курені, їв разом із козаками з одного казана, носив, як і всі, простий одяг. Історики вважали, що за своїми спартанськими звичками нагадував кошовий київського князя Святослава.

Ще за життя Івана Сірка про нього ходили легенди, про його подвиги складалися думи й пісні. Знаменитий лист-пародію запорозьких козаків султанові Оттоманської Порти, невідомо коли і ким створений (маємо його варіанти ще з початку XVII ст.), народна пам’ять пов’язала саме з цим легендарним кошовим. На всесвітньовідомій картині Іллі Рєпіна „Запорожці пишуть листа турецькому султану” відтворено образ Сірка, хоча про портретну подібність говорити важко – адже до нас не дійшла іконографія героя.

Але й у сьогодення, віддалене трьома століттями від тих бурхливих часів, коли діяв Іван Сірко, він приходить героєм історичних романів, повістей, п’єс, оповідань, поем і віршів.

Літопис життя Івана Сірка – це суціль карколомна одіссея, в хитросплетіннях якої можна і заплутатися. Навіть рік і місце його народження достеменно невідомі. Отець Юрій Мицик, доктор історичних наук із Києво-Могилянської академії, вважає, що майбутній кошовий народився на Поділлі. Більшість дослідників називає його батьківщиною селище Мерефа на Слобожанщині. Практично немає свідчень про перші 35-40 років життя Сірка.

Дмитро Яворницький дав такий портрет славного кошового: „І за характером, і за всіма своїми діями Сірко представляв собою тип справжнього запорожця. Він був хоробрий, відважний, завзятий, не завжди стійкий, не завжди вірний своїм союзникам; він любив іноді погуляти і добре підвипити і в хмелю показати свій козацький запал; він був схильний хвилинно захопитися новою думкою, новою справою, щоб потім відмовитися від власного наміру й прийти до цілком протилежного рішення… „Нужда закон змінює”, – часто говорив Сірко, і, очевидно, діяв відповідно до свого улюбленого прислів’я”.

Перше зі свідчень про діяльність Сірка – цікава, але й дотепер практично не задокументована історія участі полку запорожців у Тридцятилітній війні (1618 - 1648) на боці французів. У 1644 році Богдан Хмельницький як військовий писар Війська Запорозького у Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі. За рік був підписаний-таки договір-контракт і 2500 козаків через Гданськ морем дісталися французького порту Калє.

Очолювали цих кондотьєрів полковники Сірко та Солтенко. Попереду їх чекали прецікаві події - облога і штурм неприступної іспанської фортеці Дюнкерк (яку називали „ключом від Ла-Маншу”). Останню неодноразово під час багатьох конфліктів намагалися взяти французи, але все безрезультатно… Козаки „розібралися” з супротивником за декілька днів.

Історики та письменники другої половини ХVII століття відзначали військові доблесті Сірка, причому це робили й ті, які вороже ставилися до визвольної боротьби українського народу. Це стосується насамперед польського хроніста Веспіяна Коховського, який писав: „Страшний він був в орді, бо був досвідчений у військових справах і відважний кавалер… гожий чоловік, вояцької натури і не боявся ані сльоти, ані морозу, ані сонячної спеки. Він був чуйний, обережний, терпляче зносив голод, був рішучий у воєнних небезпеках. Влітку він перебував на порогах, а взимку - на українському пограниччі. Він не любив марнувати час або упадати коло жіноцтва, бо раз у раз бився з татарами…”

На довгі роки Сірка поглинула боротьба проти Османської імперії та її васалів – Кримського ханства та ногайських орд. Сірко виходив переможцем з десятків антиосманських походів. Досить сказати, що у боротьбі проти агресії Османської імперії Сірко провів понад 55 успішних походів і жодного не програв!

Його запорожці наводили страх на все північне побережжя Чорного моря та Крим, неодноразово брали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, навіть Ясси; татарські матері лякали дітей іменем Сірка.

1675 року Сірко здійснив блискучий похід, заблокувавши вторгнення Туреччини на Чигирин, розбив кримську орду і яничарів Ібрагім-паші, які вдерлися на Україну. 1679 року султан Туреччини планував похід на Україну і Росію, окремо на Січ готувалось вторгнення 25000 турків. Остання бойова акція Івана Сірка була здійснена за кілька місяців до його кончини. 1680 року спільно з донцями Сірко востаннє опустив свою переможну булаву в битві з ординцями. Повертаючись з походу, занедужав і поїхав з Січі за 10 верств на свою пасіку в село Грушівка (нині село Ленінське Дніпропетровської області). У „Літописі” Самійла Величка читаємо: „…того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко… поховано його знаменито… з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього Низового війська. Бо це був справний і щасливий вождь, який з молодих літ аж до своєї старості …не тільки значно воював за Крим і попалив в ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях… численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир”.

Поховали Івана Дмитровича у селі Копулівка. 1967 року його перепоховали на іншому краю села, через те, що води Каховського водосховища наблизилися до могили. Прикро, але Сірко лежить у землі без голови: череп деякий час „мандрував” – до Москви в антропологічну лабораторію, до Нікополя, й нарешті опинився у Дніпропетровському історичному музеї. На хресті, що стояв на могилі Сірка, деякий час, був напис: „Хто буде сім років перед Великоднем виносити по три заполи на мою могилу, то буде мати таку силу, як я, і знатиме стільки, скільки я”. Саме тут варто звернутися до феномена „характерництва”. Майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани і знамениті полковники були „характерниками” (серед них – Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Дмитро Нечай і найбільший характерник із них – Іван Сірко). Це козаки, які володіли магією, – могли бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів в інших краях, впливали на свідомість людей, лікували смертельні рани (навіть ставили на ноги мертвих!), знаходили скарби, виходили сухими з води („на Дніпрі войлок прокладуть і йдуть”). Офіційна церква звинувачувала „характерників” у чаклунстві.

Сучасник так писав про кошового: „Іван Сірко – превеликий колдун. Недарма його турки називали шайтаном”. Для воїнів ісламу, потурчених він і справді був лихим воїном…

по мнению писателя О. Бердника-" ...характерництво було не винятком, а втаємниченим духом буття Січі Запорозької; вся Січ була «братерством Характерників"

Серьезная тема... Нашла поддержку в государстве. Существует уже несколько законов касающихся козаков и готовится пакет подзаконных актов. Нехилые средства вкачивыаются и россиянами в эту тему. Уже на протяжении нескольких лет активно действует Украинское Реестровое Казчество (УРК). Мощная структура насчитывающая только в Украине больше 70 000тыс человек. Они считаются основными носителями духовных,культурных и боевых традиций. Эту организацию, кроме гос лидеров признали Патриарх Киевский, Патриарх Московский, Патриарх Вселенский, Папа Римский, главный Раввин, главный Муфтий итд... Козачьи полки формируют в Венгрии, в Канаде, гдето в Скандинавских странах и даже в Японии. Насколько я знаю реестровцев в Одессе около 400 человек.

Noxer писав:Серьезная тема... Нашла поддержку в государстве. Существует уже несколько законов касающихся козаков и готовится пакет подзаконных актов. Нехилые средства вкачивыаются и россиянами в эту тему. Уже на протяжении нескольких лет активно действует Украинское Реестровое Казчество (УРК). Мощная структура насчитывающая только в Украине больше 70 000тыс человек. Они считаются основными носителями духовных,культурных и боевых традиций. Эту организацию, кроме гос лидеров признали Патриарх Киевский, Патриарх Московский, Патриарх Вселенский, Папа Римский, главный Раввин, главный Муфтий итд... Козачьи полки формируют в Венгрии, в Канаде, гдето в Скандинавских странах и даже в Японии. Насколько я знаю реестровцев в Одессе около 400 человек.

спс за инфо!

Вашему вниманию представлены правительственные законодательные документы, регулирующие и регламентирующие деятельность и развитие Украинского казачества вообще и Украинского Реестрового Казачества в частности. Представленные указы и программа развития казачества дают четкое представление о взаимодействии Правительства с указанным движением и о содействии деятельности казачества в различных сферах государственной и общественной жизни.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАИНЫ №207/2008 (о праздновании 350-летия победы войска под руководством гетмана Украины Ивана Выговского в Конотопской битве)

ПОЛОЖЕНИЕ о Раде Украинского казачества

ПОЛОЖЕНИЕ о Координационной раде по вопросам развития Украинского казачества

УКАЗ №916/2005 (о Раде Украинского казачества )

Письмо № 5/6-06/318 (что такое "Украинское казачество"?)

УКАЗ № 966/99 (о Дне Украинского казачества)

УКАЗ № 14/95 (о возрождении историко-культурных и хозяйственных традиций Украинского казачества)

УКАЗ № 1092/2001 (о Национальной программе возрождения и рaзвития Украинского казачества на 2002 - 2005 года)

НАЦИОНАЛЬНАЯ ПРОГРАММА (возрождение и развитие Украинского казачества на 2002 - 2005 года)

ПОРУЧЕНИЕ

РАСПОРЯЖЕНИЕ N 395-р (об обеспечении деятельности Координационного Совета по вопросам развития Украинского казачества)

УКАЗ №378/2007 (о средствах поддержки развития Украинского казачества)

Вот еще фоты из интернета

Добавлено спустя 18 минут 12 секунд:
.....